Жертва льоду, медицини чи стереотипів?
-Лікарю, я буду жити?
-А навіщо?
А навіщо у місцях активного відпочинку «кваліфіковані» медики, які не здатні відрізнити забиття від перелому? Не забувайте, що треба ще почекати з пів годинки… А потім на скаргу «я не можу встати на ногу, бо відчуваю тріскіт кісток», отримати наказ підводитися. Якось не викликає довіри…
Зі сторони це здається смішним. Але у реальному житті все це дуже страшно. Страшно навіть думати про таке безвідповідальне ставлення медицини. Тому і назріває питання: навіщо у таких місцях, як ковзанка, роллердром, парк атракціонів, такі працівники взагалі потрібні? Адже, між присутністю таких медиків і їх відсутністю, різниці майже немає.
Добре, що у мене все обійшлося «легким переляком», тобто, легким переломом. Щоправда, на місці травмування, а це була ковзанка, ногу мені ще трохи повикручували, побили (себто перевіряли, чи немає перелому), змусили на ній походити… Доречи, тріскіт кісток дійсно відчувався. Нарешті винесли вердикт: забиття. Друзі, хоч і зраділи, але все одно з недовірою дивилися на трохи не природне положення кісток…
Зрештою, щиколотку мені перев’язали і дали якесь знеболююче. Як я добиралася до дому? Дуже просто: наказали одягти чоботи з підборами 7 см, які я тоді ще могла собі дозволити, і відправили «на всі чотири сторони». А на прощання, стрибаючи до найближчого стільця, замість наставлення обов’язково сходити в поліклініку, і ще раз перевіритись, ми почули лише «-Мнительная у вас подруга…».
Що ж, після того, як нога вкінець набрякла, моя «мнительность», дякувати Богові, все-таки, змусила мене взяти таксі і поїхати до травмпункту. Там я і отримала чудовий гіпс на 2 місяці. На питання лікаря «-Чому чекали так довго, коли їхати треба було негайно?» я лише зніяковіло опускала очі.
До кого звертатись с цією проблемою? Кого звинувачувати? Саму організацію, що бере на роботу таких некваліфікованих «спеціалістів»? І навіщо? Через небажання надавати вищу заробітну плату нормальному медику? Адже, хірург у лікарні чомусь не викручував ногу, а одразу відправив на рентген. Чи, справа у ставленні самих працівників? Хто знає, може у тієї медсестри 3 вищі медичні освіти. Але що тоді? Звісно, всі бояться відповідальності, але чому не можна порадити обов’язково перевіритись у лікарні, де є спеціальне обладнання? Цікаво, при відкритому переломі також запевняли б, що це просто забиття?..
Це не смішно, це дуже страшно. І, на жаль, найближчим часом, навряд чи щось зміниться у кращу сторону. Чи отримала я якусь моральну компенсацію? Ні. Але не тому, що мені її не надали. Справа якраз в таких думках: «Нічого не зміниться». А запитайте у себе, якщо причина дійсно у ставленні працівників, чому вони дозволяють собі таке? Та тому що ми, ображені, потерпілі жителі, їм це дозволяємо. Звикли до банальних стереотипів «це нічого не змінить». А саме ця думка, крім того, що я просто не мала змоги туди пристрибати, головним чином і зупинила мене.
Зараз мій «крик душі» нічого не змінить. А треба було, щонайменше, написати цю колонку незадовго після травмування. Попри те, що змінюватись все саме по собі дійсно не буде, ми самі повинні потроху намагатися щось змінити. Не дозволяйте робити з себе жертву. Перевірте скільки завгодно разів, поки не будете впевнені у результаті на 253 відсотки. І звісно, будьте обережні.
була безпосередньо присутня при описаній "події"))
проблема дійсно актуальна, адже некомпетентність лікарів нині – на кожному,на жаль,кроці. Недарма ж побутує про це стільки анекдотів типу: "Що сьогодні вирізатимемо?" або ж "Дишите,не дишите,не дишите – выносите"... Тож,люба подруго,змусила вкотре замислитися над тим, чого ж ми й досі мовчимо та чого варті наші скарги))
Дуже гостра тема, і актуальна. Дарма ви кажете, що нічого не змінить. Принаймні, багатьох змусить задуматись.
Якби така замітка вийшла у ГПУ, скажімо, а тоді за "гарячу" тему вхопились ще кілька таблоїдів, сформувалась би громадська думка і найметкіший із власників ковзанки чи ролердрома узяв би це собі за рекламну фішку "у нас кваліфіковані медики, тож у нас кататись безпечніше, ніж на інших ковзанках!". А там би й решта підхопили. Звісно, що не все так райдужно, але, певна, що це дієвий шлях. В голові крутиться подібний сюжет (коли на зміну ставлення громадськості комерційні штуки відгукнулись покращенням), згадаю – напишу.
Над структурою варто попрацювати, зараз дещо хаотично написано. Та й вказати, де саме дія відбувалась, не зашкодить. А сумніви щодо того, ніби це "нічого не змінить" – приберіть. Доробіть і, певна, варто дати цьому розголос. Як мінімум, хтось не потрапить у ту ж пастку що й ви – це ж уже не мало, правда?
Щиро дякую за відгук і критику, це зараз дуже потрібно)
Місце події – це буда ще одна тема довгих роздумів... Не хочу казати, що там погана ковзанка. чи, що там погані медики. Можливо, мені не пощастило, і я потрапила на таку зміну...
А щодо сумнівів, я дійсно зараз жалкую. Даремно тоді сумнівалася, саме тому і кажу, що ми самі повинні починати намагатися щось змінити, починати діяти.
І, на правах спроби зацікавити...) Відбувалося це у ТЦ "Большевик".
У мене одне запитання: чому ковзанка описана анонімно? Як читачка, я тепер хочу бойкотувати ту ковзанку й поширювати інформацію про злочинне ставлення медика для інших. Ось що, як на мене, треба було б змінити: навчитися називати речі своїми іменами. Ковзанка Х, медсестра У і так далі: конкретно. Чому авторка не хоче називати ковзанку чи медперсонал поганими? Адже саме такий досвід вона отримала.
Колонка сподобалася.
Щиро дякую)
Я серйозно подумаю над тим, щоб додати описання місця події)