Бажаєте трохи щастя?

З 17.09.2010 –  по 17.10.2010 у киян була можливість відвідати виставку, під назвою «Живопис радості». Презентував її національний художній музей України та японське посольство в рамках «Місяця Японії в Україні 2010». І представляла вона двадцять вісім творів дев'яти сучасних японських художників 1990-х років.

Це все теорія, а ми з колегами вирішили не втрачати часу і перейти до «практики». Одразу хочеться відмітити такий тривіальний, але достатньо приємний факт: ціни зовсім «не кусалися». Квиток на перегляд виставки для дорослого коштував 20 грн., а для студентів і школярів – усього 5. Тож ми піднялися на другий поверх музею, сподіваючись отримати обіцяну «дозу щастя».

Не потрібно зауважувати, що роботи японських художників мають доволі незвичну тематику і виповнені у досить специфічних стилях. Про це можна судити з самої афіші. Ми з колегами довго гадали, що саме було поштовхом до того, щоб зробити саме це зображення уособленням щастя. Виявилося, що на картині Нара Йошімото зображена Little Riding Red Hood, тобто маленька червона шапочка. Образ, який асоціюється з дитинством, казкою на ніч та мультиками (хоча деякі вчені трактують його зовсім на інший, трохи недитячий, лад). Образ, що, в принципі може асоціюватися з щастям. Але, чому зображений саме… так?

Та поряд знаходилася ще одне зображення, яке безперечно вводило споглядачів у амбівалентний стан. Дехто не приховував подиву, дехто був просто приголомшений, а дехто не звертав великої уваги… Особисто у мене робота того самого художника під назвою «In the White Room 2» (У Білій Кімнаті 2) викликала посмішку. Такий собі оксюморон у мистецтві: радість і… шибениця. Шибениця і така мила дівчинка. Щось у цьому є… Але, все одно, залишалось німе питання «Чому?!». Чому саме так? Звісно, Японія – країна з надзвичайно багатою культурою. І знавці мистецтва можуть написати не одну сторінку, потрактовуючи ці картини, знаходячи приховані смисли…  Та щось не давало мені спокою. І тільки потім, шукаючи додаткову інформацію про цю виставку, я помітила цікавий факт. Англійською оригінальна назва звучить як «Painting for Joy», тобто «Живопис заради радості», «Живопис заради власного задоволення». Після цього все стало на свої місця. Недосконалість перекладу (чи навмисне небажання писати багато слів у назві) на лице. Це спричинило неабияку плутанину, і невідповідність між очікуваним та побаченим. Через це і «звітувати» тепер трохи складно. Адже споглядалося тоді і розуміється тепер все зовсім у різних контекстах. Але спробую продовжити.

Не знаю, як щодо радості, а от задоволення ми отримали. Та, зауважте, якщо Ви – суворий консерватор, не любите новаторства та експериментів, – виставка була не для Вас. Без образ. Справа в тому, що там не можна було знайти класичних вишуканих витворів мистецтва, де можна годинами роздивлятися техніку, палітру і тд. (це все було в інших залах). Особливістю представлених робіт було те, що кожна картина була унікальною, та мала великий психологічний вплив. А змішування авторами стилів: розробка індивідуального стилю, жанровий живопис, абстракція, і, звичайно, використання елементів коміксів та книжкової ілюстрації – зробило їх яскравими та виразними.

 
За автора працює наша уява. Все у наших руках.. Що ти побачиш тут: новаторське прагнення до абсолютно нового виду мистецтва, чи сум за старими жанрами та нормами, залежить тільки від тебе.

Ще одним безперечним героєм виставки був… Собака. Так-так, друге «обличчя» цього показу (адже ще одна афіша була саме з ним). Робота Кобіяші Таканобу «Dog» справила неабияке враження на всіх відвідувачів. Підтвердженням цього є коментарі на вході до музею, які майже суцільно були присвячені захопленню цим зворушливим створінням. Не дивно, особисто я була приголомшена добротою і ніжністю, що випромінювала ця картина.

Отже, хоч робіт було представлено порівняно небагато, естетичне задоволення нам з колегами отримати вдалося. До речі, слід зауважити, що усі працівники музею були дуже чемними, що залишило приємні враження. А от, здавалося б, незначний недолік у перекладі, трохи збив з пантелику, хоч і не заважив насолодитися мистецтвом. А це, напевне, найголовніше.