Рецензія, "Володар перснів".

«Невільний той, хто не може розлучитися зі скарбом під час скрути».

«Володар перснів» – сам автор Дж. Р. Р. Толкін називав епосом, кажучи: «Якщо в Англії немає свого епосу – його необхідно створити». Цей роман у жанрі «фентезі», виданий у 1954 та 1955 роках, взагалі-то є продовженням ще однієї відомої праці Толкіна, «Хоббіт». Але продовження розтягнулося в окрему історію.

Хоч «Володаря перснів» зараз і називають трилогією, не можна з упевненістю сказати, що це так. Під час видання твір виявився настільки великим, що для зручності його поділил, видавши декількома книгами. Сам Толкін був категорично проти. Тому сучасні три частини не можна вважати окремим творами. Це суцільна розповідь про пригоди, метою яких було знищення персня влади.

Не зважаючи на те, що «фентезі» розвивалося і до Толкіна, саме його зараз називають «батьком» цього жанру. Світ, у якому відбуваються події, Середзем’я, майстерно продуманий і деталізований. Для його створення Толкін використовує мотиви стародавніх міфів. Не секрет, що він уже в юнацькому віці захопився мовотворчістю. Тому, в додаток, на основі багатьох мов (в тому числі і мертвої готської та староанглійської) він створює власні мови для світу своєї книги. Адже, як він казав «створення мови та створення міфології взаємопов'язані і випливають одне з іншого». Багато назв мають англосаксонсьі корені. «Орк», наприклад, перекладається з давньоанглійської як демон або гоблін. Цікавим є те, що за його ж словами, творення мов – це початок. «Історії» були написані для того, щоб створити світ для мов, а не навпаки… Квенья, або ельфійська, Кхуздул, або гномська, мова Ентів – це лише декілька прикладів його грандіозної праці.

З тим фактом, що різноманітні міфи зробили свій внесок у створення світу роману, погоджується більшість дослідників. Цьому є безліч підтверджень у вигляді архетипів, символів і аналогій. Розглянемо їх трохи детальніше. Не дивно, що саме перстень обирається центральною фігурою тексту. Кільце як замкнене коло не має ні початку, ні кінця, тому часто асоціюється з вічністю і безсмертям. А «нескінченність», що обернулася навколо пальця, здавна була символом влади. До того ж, у скандинавській міфології кільця можуть нести не тільки допомогу, але й таїти в собі приховану небезпечну силу. У «Кільці нібелунгів» мова йде про перстень, який дарує власникові владу над світом, незчисленні багатства, але приносить нещастя і смерть йому самому і його близьким. З ним, певно, і ототожнювався перстень влади. Крім нього були й інші: три для ельфів, сім для гномів, дев’ять для тих, що оповиті могильним холодом... І одне для володаря, що підкорить їх усіх. Скандинави ототожнювали цифри з богами. Звідси можемо провести аналогію, Одін – Саурон. Інші боги – власники перснів.

Образ Арагорна також запозичений із міфів. Його прототипом, ймовірніше за все, був сам Артур. «Загублений» король, який зрештою, приходить до влади, не випускаючи з рук свій вірний меч. Ну, а Гендальф – ніхто інший як Мерлін. Символічним є і Валінор, священна земля, куди відпливають ельфи і головний герой — аналог Авалона.

Щодо поетики – необхідно зазначити, що читати роман не так просто. Текст містить багато складних власних назв, імен (деякі навіть запозичені з Еди без змін) та ельфійських піснень. Однак, довгі складні речення чергуються з простими і короткими, що, звісно, полегшує сприйняття. Також присутня багата кількість описів і пояснень, що для читачів можуть спершу здатися затягнутими та нудними. Але це робилося у спробі надати більшого уявлення про світ, і істот, що беруть участь у подіях.

Зважаючи на свій статус «біблії» фентезі, «Володаря перснів» слід прочитати всім, хто захоплюється подібною літературою. До того ж, на момент видання, книга справила не аби яке враження на читачів. Але, треба зауважити на тому, що це далеко не розважальний твір, а серйозний епічний роман, який потребує ретельного прочитання і зосередженості для повного розуміння.