Ірен Роздобудько, про різне.

Чи сподівалися Ви на успіх, коли вперше віддавали свою роботу на конкурс?

Це було в 2000 році, під час першого конкурсу "Коронація слова" і він позиціонувався, як конкурс госторосюжетної літератури. А оскільки мій сюжет (трилер "Мерці" або "Пастка для жар-птиці") був аж надто гостросюжетним, то на перемогу, або хоча б лауреатство, я сподівалась. А якщо чесно – навіть була в цьому впевнена.

Які у Вас стосунки з донькою? Одна дитяча книжка містить ілюстрації Яни… А як вона ставиться саме до письменництва, не думала піти по стопах матері?

За фахом Яна – скульптор. І працює лише в цьому напрямку. Хоча я б хотіла, щоб вона продовжувала ілюструвати книжки, бо це легше, ніж рубати з каміння двометрові монументи, як це вона робить. Але я на неї ніколи не тиснула і не нав’язувала свої бажання. Знаю, якщо б вона вирішила щось писати (а пише вона дуже непогано), то взяла би собі інше прізвище. Вона ніколи б не скористалася тим, що у неї мама – письменниця. Так вона колись мені сказала. Вона з дитинства дуже самостійна і незалежна. Сподіваюсь, в цьому є частка і мого виховання. 

Не секрет, що ви пишете сценаріїї. А Ви самі берете участь у зйомках, та чи подобаються Вам вже зняті за власними сценаріями кінофільми?

Я погралася "в кіно" у двох фільмах -- "Гудзик" і "Таємничий острів" -- знялась в епізодах за пропозицією режисера. Більше на знімальні майданчики не ходила. Сценаристи взагалі не можуть аж надто втручатися в кінопроцес. Дивлюсь всі фільми, як глядач. На тлі того, що зараз показують по телевізору, я цілком задоволена фільмами. Звісно, немає межі досконалості. Але я не звикла критикувати чужу роботу, якщо не можу зробити її сама.

Ви кажете, що Ви – «автор-універсал». Не думали працювати у жанрі «фентезі»?

Ну, я про себе такого не казала)))). Але якщо існує така думка, то це мені лише "на плюс" в світлі того, що більшість авторів використовують один жанр – той, накатаний, в якому почуваються комфортно і затишно. Щодо "фентезі"... Дуже пророчі слова, як на сьогодні – адже те, що пишу зараз, матиме елемент фентезі. Хоча я  цього жанру не дуже люблю. В принципі, "Шості двері" – це теж якоюсь мірою -- фентезі. Але я намагалась зробити так, щоб читач цього не помітив. Щоб все було реально. А чим більше реальності у "фентезі" -- тим правдивішим виглядає текст. Принаймні, я такі тексти люблю більше, ніж "казки про чарівників".  

І, покидаючи тему літератури… Як Ви ставитеся до виразу «жінки – слабка стать»? В той час, як наші «сильні» чоловіки продовжують нахабно сидіти у транспорті, і навіть не думають про те, щоб поступитися місцем жіночкам з кілограмовими сумками, не кажучи вже про молодих дівчат.

Останнім часом я ніякі людські якості не розподіляю на "чоловічі" і "жіночі". Слабкого чоловіка можна лише пожаліти, слабку жінку – також (якщо вона слабка у принципових речах), а сильними людьми я захоплююсь і поважаю їх. А сидіти в транспорті перед жінками старшого віку наших хлопчиків з дитинства привчають... їхні сердобольні  матусі. Тому – на кого скаржитись? Просто – погане виховання.

Ви вірите в Бога?

Як кожна нормальна людина.